000			02906nam a22002537a 4500
003			OSt
005			20260911113315.0
008			260911b |||||||| |||| 00| 0 eng d
020			_a978-966-580-557-1
040			_bукраїнська _cUA-SlCBS
084			_2udc _a821.161.2
100			_aГридін, Сергій _eАвтор
245			_aЧужий: _bповість/ _cСергій Гридін.
260			_aКиїв: _bВЦ "Академія", _c2019.
300			_a144 с.
520			_aНарешті війна для нього скінчилася. До скону її вистачить. Війна навчила бачити, хто справжній, а хто гниляк. Зробила нещадною пам’ять. Бо як забути хлопців, яким ніколи вже не побачити дому. Микола Гаврилюк не був наївним: життя його жорстоко терло. Не чекав почестей. Ні на що особливе не розраховував, але й гадки не мав, що можна бути такими нетерпимими до всього, що вирізняє чоловіка, який місяцями жив у бліндажі, пив воду з калюж і забув про суху постіль. Запросто накидають йому образливі «аватар», «вбивця», «психічно ненормальний». Драматичною і навіть авантюрною була його дорога додому. А там усе пішло не так. Тяжко було звикати навіть до асфальту під ногами. Щось незбагненне віддалило дружину, забрало взаєморозуміння із синами. Він уже не бажаний на роботі. Нездоланними були мури бюрократії. Усім став чужий, нікому не потрібен. Приречений залишитися наодинці зі своєю війною. «Мені краще було загинути», — карався думкою. І звіром оскалювався на несправедливість. Дуже несподівано його кинуло під осколки людської байдужості — так недоречно й безжально наздогнала його ця війна. І винесла вирок. Усім.
521			_aДля широкого кола читачів
546			_aУкраїнська
650			_aСучасна українська література _zУкраїна
653			_aРосійсько-українська війна
655			_aЛітературно-художнє видання
830			_a(Ім'я)
942			_2udc _cBK _n0
999			_c202 _d202